Степовими шляхами

Річка Молочна, якою ми її ще не бачили!

У красивому місці живемо! Молочна - найбільша річка північно-західного Приазов'я в Запорізькій області України, впадає в Молочний лиман Азовського моря. Довжина - 197 км, площа басейну - 3450 км².

Автор відео - Вячеслав Сахацький

САВУР - МОГИЛА

Серед відомих в Україні Савур-Могил особливу увагу привертає природний пагорб-останець, складений вапняком, який розташований в Запорізькому районі між селами Юлівка і Григорівка. Пагорб з периметром близько одного кілометра, утворений в результаті діяльності вод річки Конки і її правої притоки. Тут відкривається мальовничий вид на широку заплаву річки. Абсолютна висота пагорба сягає 102 м.

Савур-Могила має геоморфологічне і стратиграфічне значення. Щільність вапняків зберегла цей останець від ерозії. Схили пагорба задерновані, місцями покриті рідколіссям. В деяких місцях оголюються вапняки середнього й верхнього сарматського підрегіоярусу (13 млн. років). Черепашники складені детритом і цілими раковинами Mactra, Cardium, Solen, Ervilia, Paphia та ін. Савур-Могила знаходиться навпроти Веселянського гіпостратотипу сарматського ярусу (на лівому березі річки Конки) і є фрагментом цього розрізу. Савур-Могила – ландшафтно-геологічний пам'ятник природи місцевого значення площею 3 га (рішення Запорізької облвиконкому від 24. 05. 1972 № 206). [2, 9]. На вершині багато невеликих заглиблень і лійок, деякі з них можуть бути природного карстового походження. Вершина обмежена крутими схилами. На північному сході вузький перешийок з'єднує височину з "материком", який, як раніше так і зараз, є заїздом на гору. На північному схилі збереглися залишки вироблення у вапняку. Зверху пласка поверхня Савур-Могили порита численними ямами, можливо від колишніх виробок ракушняку і слідів II-ї світової війни. Тому культурний шар на поверхні відсутній. Існує версія, що ями є залишками давніх землянок.

На вершині Савур-Могили знаходиться дерев'яний образ Перуна і солярні знаки, складені з невеликих каменів - сучасне рідновірське святилище. Зручне розташування і відповідна форма гори безсумнівно привертала увагу людей і раніше. Виходячи з назви, в давнину Савур-Могила використовувалася як святилище-городище, яке було зручне як для оборони, так і для обрядодійств. Причому для оборонного укріплення по периметру гори є штучний виступ, який продовжується через перешийок на схід вздовж пойми р. Конки.

Відомий археолог Юрій Шилов вважає, що назва на пагорб перейшла від могили, що розташована поруч. У книзі “Джерела” він наводить легенду про це Городище, яка зберегла, мабуть, спогади і скіфських (якщо не більш древніх) часів. 

За переказами, в незапам’ятні часи тут стояла буцімто велика фортеця і жили в ній наші люди, дніпряни. Одного разу підійшло до Городища чуже військо: чи то турецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше. Почалася облога: без води, при недостатній кількості воїнів. Виручив Савура, себто Сава; так звали у фортеці старого-престарого немічного, але дуже мудрого діда. Він показав, де колодязь копати, а на загарбників таку ману наслав, що покотилося все вороже військо в Кінську, мов його мітлою, хто мітлою змив. Та й топилося там к лихій годині!... Але вся сила дідова на ворогів пішла, помер. Поховали мудрого Савуру з великими почестями на горі, відтоді та гора його іменем зветься.

Цей пагорб ще називають Савірюгою (Савурюгою). Юрій Шилов у назві Савурюга вбачає спорідненість з ведичним Сувар-юга – "Золотий вік", який передував сучасній Каліюзі, і розпочався за вченням жерців-брахманів у ніч з 17 на 18 лютого 3102 року до н.е. Це був прадень війни між родами пандавів і кауравів, описаний у "Магабгараті", початок творення якої простежено в окрузі Савурюги над долиною Конки.

Мабуть, саме з Савурюгою споріднені арійська Сварга і давньоруський Бог Сварог, які згадуються у Велесовій Книзі і пов’язуються з небесами, Раєм:

І маємо глядати степи райські на Сверзі, яка синьою є, і та синь іде од Бога Сварога...

Один із переказів, записаних Я. Новицьким в Маріупольському повіті, розповідає про ватага Саву, що перебував на Савур-Могилі (мова йде про могилу, розташовану в Донецькій області)

Геродот у книзі "Мельпомена" згадує про скіфського царя Савлія (Савл, суч. Савелій), який убив Анахарсія за зраду рідних звичаїв. Савлій, за Геродотом, був братом Анахарсія і батьком Ідантірса, що пізніше переміг перського царя Дарія. Як варіант, можливо саме з цим царем і пов’язані легенди Савур-Могил.

КАМ'ЯНІ    МОГИЛИ, Розівський Район

Заповідник являэ собою скельні виходи заввишки 50-70 м посеред степу, що утворилися 2 мільярди років тому через виверження вулкана. Ланцюг гір складається із Західної та Східної гряди. У західній гряді знаходяться вершини «Жаба» і «Гостра», «Ведмедиця з маленьким Ведмедиком», «Динозавр». У східній гряді знаходяться вершини «Мала Панорамна» (або «Миша»). Також є вершини «Південна», «Скорботна Вдова», «Витязь» «Панорама». Висота вершин до 200 м. Гранітні оголення поєднуються з ділянками цілинного степу. Граніти сірі та чорні, рожеві граніти зустрічаються вкрай рідко. У заповіднику росте 29 видів флори, внесених до Червоної книги України. Охороняються цілинні різнотравно-типчаково-ковилові степи і рослинність гранітних відслонень. Флора налічує 468 видів судинних рослин, 50 - мохоподібних, 38 - водоростей, 78 - лишайників, 182 - грибів. 20 видів шипшин. Серед рослин, які ростуть на території заповідника, зустрічаються абсолютні ендеміки, серед них деревій голий, волошка ложнобледночешуйчатий. Папороть вудсія альпійська, крім заповідника, не зустрічається ближче, ніж за 1000 км від нього. 

Запорізька Січ. Виникнення козацтва.

Найголовнішою причиною виникнення козацтва було посилення в XV ст. феодального гніту й іноземного поневолення українського народу. Волелюбні селяни й міщани, які не хотіли терпіти лихої долі, втікали у степові райони середньої течїї Дніпра, де лежали неозорі родючі землі. У другій половині XV — на початку XVI ст. виникло чимало козацьких слобід і хуторів в районі Канева, Черкас, у верхів'ях Південного Бугу, на Синюсі, Тясмині, Росі, а також на лівому березі Дніпра, на Трубежі, Сулі. Козаки полювали на звірів, ловили рибу, займалися бджільництвом, землеробством.

Проте життя в цих поселеннях було вкрай небезпечним. Степовими шляхами татарські орди набігали на Україну, грабували і нещадно били людей, брали їх у полон. Озброєні козаки відбивалися й самі нападали на татарські улуси. У писемних джерелах є згадки про те, що 1489 р. вони були провідниками польського війська під час його походу проти татар. 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі. А наступними роками вирушали в походи не лише проти Кримського ханства, а й проти турків.

На заселених козаками землях склалася особлива соціальна організація — без кріпацтва та примусу. Козаки становили "товариство" — громаду, яка на своїх радах вирішувала всі життєво важливі питання. Тут же обирали старшину — отаманів, осавулів, суддів. Поступово влада зосереджувалася в руках заможних козаків.

Були ще й міські козаки. Вони становили значну частину населення Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас.